1 40.1 а*

10 .#' -/:^у-^~ |?Ггл Т^'^ПГЛ^ІЛ"Г

^^^^ ВІТЕ?

л

^^^^^г-^^-т^

^'^^■ґ^уУ

-^.

■'''Щ?

-•(-В-.

Л

(] (^ 'П. Филипович (Зорев)

ЗЕМЛЯ і ВІТЕР

В-тво „С Л О В О' — Киів 1922

^^

Друковано дві тисячі при.чірннків. Обкладинка художника Н. Ші(і)рі;іа.

Держ. Трест рКиів-Друк". Дгукарі'ч ч. 2.

Д. Ц. Київ- 1922.

Дивись, дивись, безмежні перелоги І хлдар насуплених погроза в далині. Проносить вітер виклики трівоги— Шалений вітер і кріваві дні.

Не першиіі рік, як позникали б и, Остались люде та л\ерці одні. Жують і плачуть: даі1те-бо іи'дл\оги, Заснуть спокіиі'О дайте у труні.

Я чую жаль. Мене турбує звада, Та л\арний біль перемогла відрада, Ііс) у .минулі.м не ко.хаюсь я.

Бо не розстанусь з л\рією л',оєю: Став чоловік над чорною ріллею, Як небо, гордий, сильний, як зе.\\ля.

\

і

^-и МІН». І

О ЛИНА виля володіє світо \\, ^-^Веде в і\\аибутнс пас єдиний шлях, Д\и у.мрсл\о з єдим;!^^ заповіто.м В неперел\ожних і л\іцних серцях.

Врятує вроду і себе людина, Життя зросте над попелол\ руїн,— Велика лфія, л\удра і єдина, ■ Не даро.м дзвонить у всесвітнііі

дзвін

Віки летять, а в неозорілі л\орі єдине сонце для зел\лі горить, І всі колись з'єднаються в просторі— Людина, звір, і квітка, і блакить.

в

ПІ ТІКАВ і дививсь, і знову Зупинявся л\іж тихих трав. Загубив золоту підкову І на обрію десь упав.

І л\ов душі давно по.мерлі. Підій.\\а.іись туу.ани тал\. Де вечірні тіні простерли Перед небом убогиіі крам.

Хтось не зводив жовтого зору. Кликав вітер і сіяв жах, І ка чорні.\\ коні Ленору Без упину л\чав у степах.

.\ зо\\ля затулила вуха... Господине стара, не спи,— Крикне півень, вогонь роздмуха І запалить твої снопи!

Ї-ЛІЧ, як циганка стара, ' *Соннил\ степа.м ворожила. Знали степи: не пора, Хай піє .\\іцніти.\\е сила. '

Дихала вільно трава. Спали спокійно звороти. Земле родюча, жива, Вже чатувала кого ти?

Зникли вітри-сторожі. Не шепотіло і жито, Ш,о у яру, на л\ежі, Дво.х невідолиїх— убито.

Зе.мле, ти, зел\ле, дар.ма Дул\ають: сіра-сприця. Подих бренів, як сурл\а. Груди л\іцніли, л\ов криця.

Ніч не іМОгла вже заснуть, Бачили очі безсилі: Знову у полі ростуть Чорні, високі могили.

"ТРЕЛ^ТІЛЛ тінь і вечоріли хлілрп, ^ Я про.мннав і села, і поля. Нехай чабан жене спої отари.— Офірі огнищ не підвладний я.

Де сгіів безжурний і коханки кроки? Самотні дул\и взнали инший брам: У далині холодний і широкий Вже хвилювався си.зий океан.

1 впала туга, л\ов тяжка керея, Коли відразу я спинив коня. Не чорний крук злетів до Про.метея,— Довбала ніч кріваве серце дня.

10

н

А ПОТАЛУ ка.міннил\ крига \\, На глуху наругу вітрам, • На зневлгу звіря.м, що плиго.п Прол\инуть і квітку, і хра.м.

Оддаю і трівожну душу, І холодний спокій дулюк, і вартую, надіюсь, л\ушу Виглядати, чи йде Пророк

Над зел-.лею сонце червоне Залива проміння.у,' блакить, Поруч сері'.е чуже холоне, Ул\іра, не люже любить.

І на всій безімежній країні Ні один ше Лазар не встав. Тільки ночі чорні та сині Десь пливуть по-над люре.\\ трав.

11

^НОВ увечері

■^іМІСЯЦЬ-ГОСТОНЬКО

Не зііітов, — Поле чпстее Не поорано Вже давно

Ясне сонечко Ранкол\ в затишку Довго спить,— Не рал.!5 бо Світу іМИ.ІО.пу Вбогий' .мир.

Дрібен доиіику, Ти один лише Бродиш в млі,— Ой. зійдуть квітки. Ой, росте печаль На зел\лі.

12

г

РИЗИ залізо І гостри Гі калм'нь— Небесні ризи Горять над нами.

Кріваві квіти На чорних кручах, їх сіє вітер— Смерть нел\инуча.

Якісь потвори Кудись зникають, Голодні зори ' Когось шукають.

А тал\ в вигнанні Глузують Юди: .,Це дні останні, Ви вже не люде".

13

т

1НІ людеГі і ка.мінь— Важко л\ош очал\. Бачу блакитні пля.ии— Неба дешев. .й крал\.

А серед вулиц.. купи,— Всіх заведе од-!аГі. Хтось проміня-?, '-упить, Хтось обідніє вкрай.

Виіішов і я, бо лп'шу, Вийшов та крикнув сал\: „Хто прол\іияє душу? Душу свою відда:\\''.

Не обізвались ,мляві, Сонні, голодн', злі, 1 не з'явивс?: навіть Тел\ниі1 Владарь зельпі.

14

Том, що вроду Гі клейноди, Кажуть казки, давав— Тільки тепер в пригоді, Бачу— і він не став!

... День ул\іра. Убого Никне небес шатро. Місто, прокляте Богол\! Кинув тебе і Чорт!

15

|/ОЛИ затихнуть двері, ^^Коли заснуть стільці,

І ляжеш без вечері.

1 втол\а на лиці,—

Я знаю, знаю, знаю: Я знову ^ :■ один, — Неначе ' •; гаю, Зростає • \ хвилян.

Чиїсь та -ь-іі тіні Годинн;ік виклика, В невпиннол\у стре.млінні Біжить віків ріка.

1 хтось пливе і хоче Спіііл\ать л\оє стерно. Голодне око ночі Заглянуло в вікно.

16

А я ЖИВУ, і дні приходять, ■^Як і раніш, сірічать .моне. На сіініл\ нсС)! хл\ари бродять, 1 сонае їх кудись жене.

В повітрі скрізь лунають згукн, Веселим вітер ше не вл\ер, 1 зачерпнуть, як схочуть, руки Води Із вікових озер.

в траві сміються людям квіти. Зриваю плід ке тільки я. Бо довго л\оже НІС терпіти Своїх дітей стара зел\ля!

П

1-1 Е СОНЦЕ— п'яна шинкарка-

' 'Ьіа обрій вино лила, Кріваво пінилась .\л\арка На гранях ніжного скла.

Земля, сі'.рота осіння, Трелміла листя.\\ сухи.и. На дні золотого тління Стелився ту.\\анол\ дил\.

А я (спадкоє.иець Феба!^ В уяві усе з'єднав: Вечірню заграву неба, Покору зл\арнілих трав.

1 тільки зірок про.\\іння Пробилось на синій шлях, Я взнав: ще більше насіння Зійде у чорних полях.

18

ОАКЛИНЛЮ вітер і хл\ари, '^Заклинаю, зеліле, тебе!

1 бренять каґіміцніші чари—

Заклинаю сонце сліпе.

Пролетіли огненні бджоли і\\іж зелених полів людських. . Заклинаю вас, тихі доли, Не пускаііте до себе їх!

А глухі снігові градини, Смілий вітре, хоч ти розвій,— .\аГі живуть і квітки й рослини У країні бідній л\оїй!

Ясний світе, степе без краю. Срібна пісне роси й трави. Вас кохаю, вас заклинаю. Хочу бути таким, як ви!..

19

І І ТАНУИ гніздо старого чорногуза- *-'-^ Він стереже і клуню, і стіжок, І^доручііла доглядати Л\уза Иол\у сіреньких радісних пташок.

Лагідні дні— нелюв смашну солол\у В широких яслах все жують воли 1 кожен раз, коли виходять з дол\у, Ізнов туди вертають, де були.

Від ясних днів ще спокійніші ночі, — На синій стрісі срібний чорногуз, у небі він і рушити не хоче, Здається, він навіки тал\ загруз.

Самотна втіха й безтурботна праця: Все позирає на земний стіжок, А вколо нього ледве л\етушаться Блискучі зграї золотих пташок.

20

1-4 Е 3X1 АТО, Ливан і сл\ирну ^ * Приносять троє царів, - Весняну радість незмірну Вішує соняиіний спіп.

Так завжди було— і нині Голубить дітей зе.мля, 1 знов віддає людині Свої широкі поля.

Повітря, рослини, води Вславляють усі блакить. Усі приходять до згоди Безмежно життя любить.

І навіть дано Орфею Не слова летючий дим — Всевладну силу, щоб нею І кал\інь зробив живил\!

2 і

к

0.10С0Л\ стигне ^слово В долах і на горбі. Жовтих :4:теблин розл\ово. Не шепотіть тобі!

Дзвонять серпи і коси, Важко скриплять вози. Сніп, співак безголосиі'і, Молить: збірай, звози!..

Ось і новий господарь Владно веде коня, 1 непорушна згода Поля, людини, дня.

1 одчиня ворота Варта .майбутніх днів: Чорна зе.млі скорбота. Сонця злотистий спів

22

н

! ма сторожі кбло і> Поставло слово.

їй,-,:;-,.

Б ХИЖІ заклик,! пожеж, Не безнадійний ре!і гарл\ати,- В поля .майбутнього зайшла "иі, ^ .\\инулу радість в них знайдеш. '

Де жебраки? Уже людині Зел^л?: готує вічний дар, 1 сонце— золотий кобзар — Збудило гори і долини.

1 трави ждуть отар, і жде Дніпро пта'шок— човнів веселих, [Де л\ить-у місті, і у села.х Життя розквітне, загуде,

А давнє слово на сторожі, Напівзабуте слово те, Як пишне дерево, зросте У дні співучі і погожі.

23 І

і

І

я

[ЮВІТИПК Б майстерні власних

слів,

І . Та всі слова я віддаю усі.м.

І Будую душі, викликаю гнів,

Любов і волю ввожу в К0ЖИПІ1 дім.

Натхнення, втіху чую і тоді. Коли учусь у давнього л\мтця, Але безжурні, горді, молоді. Лише маГібутні.и дихають серця.

З старої бронзи зброю Б.іадних слів Переливаю радо на вогні. Під невга,мовнил\ подихо.\\ вітрів Безл\ежна праця, /іереможні дні!

24

^ЛАВЛ весняній трят ^Вийшла наиперіие ііа світ;

Віти вербові живі, — ■ Віталі неселиіі привіт!

Л--:.-> пролетіла бджола, Славлю і квіти, і л\ед. Радісний день підійди Синього неба нал\ет.

Радісний вітер з ланів Віє і тане у млі. Слухаю соияшнии спіі;: -Слава весняній землі!"

г

уЖВ ДАВНО розвиднялося.. ^ Я іішоБ, повертався я

Туди, де ^ світ.їі купачися

Зелені буГіні поля.

Не чув я людського голосу, Дививсь: гиішалась зел\ля, Горнувся колос до колосу. Шептав про радість житгя

.■\ небо нел\ов над л\илоіо Схилялося без журби, І ти.\о з хл\аркою білою Розмову вели дуби.

26

І-ЛЕХАИ архангел у труби трубить — ' '.\\ерці не встануть з одвічтіч трун, І тільки сонне усе голубить, Огненноокии иі.мии чаклун.

І зійдуть тихо зелені трави, Зростуть між нил\и квітки л\алі, 1 перекажуть слова ласкаві Від тих, Ш.0 в чорній лежать землі.

їх не вартує, хто оборонця 1 трубних звуків чека вночі,— Почує вітер, пригріє сонне, Кропити будуть рясні доті-

27

І-ДЕ СМУГИ золотосязі, Не в сутінках височінь. Хай моляться зорянііі рпзі, Зе.-лля иідо ЛІНОЮ чи к!і:ь?

Я л\чу по степу, по селах, Нагнусь, а трава оіу.ммть, Повітря п'ю радісііпіі келих,

І очі П'ЯНІЮТЬ 1Ц0-ЛЛІТ1.,

Побачивши не в краплині,— В бурливих водах ріки, Як вечір високий і синііі в безмсжлюсті креше зірки.

2Ь

н

- ГРОЗА.

А СТЕЛЮ неба чорного бика Загнали зл\ії сині та огняні, І він лежить і той табун склнка, Що унизу телшіє на поляні.

Зникають з.мії і- блищать на .мить, Л бик реве від болю і тріг.оги. Не диха вітер, а зе.мля .мовчить, Жде буі'інііх елі.", •■•':- г"!тлої

під.моги.

29

^^щ^ітт^І •ИМ

- 1^1,. ^иI^^I^^V^^■ЯІ^^.^^ І.'.' і ,^^) .-. і^^'-". < :'>^^;-'. Ц^'

С о Н Ц Е.

СУЛО ти любе і ясне, *-^Було байдуже і жорстоке. ГГрол\іннял\ бавило мене І спекою кололо кроки.

Тебе любіїв, тебе люблю, Ненависть заховавміи разол\, Коли на цілиму люю Без жалю к!!иеіи гіло.'.\'нь плазо-

Коли ти п'єш сухі піски, Гризет кору верби старої. О, знаю, пройдуть ше віки,- Не вистачить твоєї зброї.

І ти постарієш, заснеш, Таке бліде, сивоволосе, Наи'.адок мііі з високих веж Не раз тебе прийти запросить.

ЗО

1 буде заздрити л\ені, І всім, кого хова .могила, Що у далекі, милі дні Ти нас вогнел\ своїм палило.

31

ОЖЕ чекають поблідлі дні '-^Яснозорих пісень спокою, І кружляють жовті вогні. Легким листя.и летять зо л\ною.

Випливає тул\ан, як дил\.

Вечора.ми і сиЗ!!л\ ранко.и

І лунає слово.'л ні.\\ил\

За вікно.м, за дверл\и, за ганко-л.

Обходила осінь поля

1 прийшла до .моєї .хати.

Я збіраюсь, згадую я,

Що л\іГі день— сул\ний, не багатиіі,

Що пора, пора і .мені ' Розл\инутись з оти.м тужіння,\\ 1 засохли.м листо.м осінні.м ПрОіМаПнуть у л\айбутні дні.

32

ПІСНЯ.

М/ОВТИИ пісок не посію на білол\у ^'^ камені,

Рано не встану сльозал\н його по- ливать. Осінь прийшла і шепоче за вітром

шо-дня л\сні: «Він не вернувся, не. треба, не треба чекать"...

Жовтий пісок не схожатії.ме квіткою

синьою, Ка.^інь барвінкол\ хреш.аті!л\ не зл\о-

же укрить. „Де-ж ті квітки?-' — насиіхається сніг

над калиною. ,Де-ж ті надії?"— питаю холодну блакить.

33

І/ОЛИ почую твій співучий голос, *^1 легкий сл\!Х навколо забренить. /Мені здається: серед поля колос Гойдається і пташка десь дзвенить.

Мені здається: радісне тре.птіння Волошкалі сииіл\ не дає заснуть. ,А сонце сіє золоте насіння, І вітер х.марку вііряжає в путь.

Та гасне день, і радости не.має, Одна хвилина, а з.мінилось все: Густі тул^ани, скніння дул\ безкрає Твій зір байдужий враз л\ені несе.

1 за тобою, тихою, чужою, Скорботний світ не вперше бачу я, І осінь простяга передо .мною, Як вічність, чорні і німі поля.

34

Як страшно!., людське сє?;іЄ До «раю обідніло.

и Тичині

1/ОЛИ летять, як сиві зграї, Такі скупі і сірі дні, Коли са.ма зе.\\ля ^.^\ірає, І в небі не горять огні,—

Коли кругол\ старці П каліїси, І обідніло серце вкрай. Забудь і ти, забудь навіки Мій біль, і горе, і одчай,

1 те, що всі люТ надії, Любов, і пристрасть, і хвали Лиш тягарем чужої імрії Для тебе, ніжної, були.

Минеться все. уже л\ннає. Зл\інився я, і ти не та. Над нал\и вічність пролітає— Шляхи безкраї заміта.

35

І я уже не -маю сили Тебе забути, відійти. Я чую тільки голос л\илиП. Я бачу світ, бо в світі— ти.

36

п

н

РИИШЛА і золотий пісок Розсипала на снніП кнл!!л\, У неї вистачить казок Усш— і л\илил\ і нел\илил\.

Всіх приворожить, всіх приспите Маленьку квітку і людину І за долиною долину Почне тулшнал\и стелить.

Але не спить стара зел\ля,- І в літню ніч і в ніч осінню Все поверта свої поля Назустріч яснол\у про.мінню.

37

розпорошивши снігову примару, * Діряві хл\ар_іі, .мов брудні хустки. Розкидав вітер повз Волосожару 1 ліг на хвилях теліної ріки.

Але малюнко.\\ тоскни.м і недбалим Не хоче гордувати листопад, І -мріють зорі: лиі серця "запалим; Радіє л\ісяць: повернувсь назад.

Усі подружжя світового 'хору Пря.мують тихо у північній .млі. Та стежать всі з безмежного про- стору 1 за зелени.м вогнико.м зе.млі.

38

Білявий день втолмшся і притих. І з глибини блакитного спокою Пря.иуе сонце тихою ходою До роздоріжжя вечорів сл\утних,

НедоргиГі час спиняється у них. Поломеніє пізньою красою, Немов на обрій зводить за собою Прііл\ари мріїі кріваво-золотих.

\ дня нел\а. Та прол\енисто-ніжний На ясне небо, на простір надсніжнии Розлився світ і не пускає тьми;

Лиш л\ісяць срібний тихше і сл\утніше Ті-ж везерунки телшо-сиж пише На білих шатах пишної зіл\и.

39

иЛДХМАРНИИ вітер повелів ^Всі.м шанувати білі шати. О, земле, лиш одна могла ти Прославить вроду срібних днії

Як в діяу.антах сяє шлях, Як від про.иіння у діброві Розквітли лілії чудові На телших і старих дубах!

І ти, весела і струнка, Не вір[іш сніговил\ примарал'і, І розгорілася не даро.\\ Від сонця и холоду щока.

Дивись на діл, на небеса, І вчись прекрасного спокою— Колись зіГіде і над тобою Така врочистая краса!

40

VАЙ на небі 30ВС1ЛІ злшрнілий -'^Срібний лм'сяць хиарку шука,-- Бачу тільки платок твій білиП, Знаю: в,л\уфті тепла рука.

Ми йдел\о і шепочуть віти, Л\іж будинків вітер літа, Я діждався: знаіішла в л\ені ти І читаєш свого листа.

Зустрічаються радо зори 1 зовуть, говорять вони, Що все далі, далі простори, Де лунають планетні сни.

1 не .може бути иначе, Я не чую світів чужих, Коли серце зе.мл і гаряче Б'ється в ніжних грудях твоїх.

41

Г^ИНІЄ сніг і стеляться розл\ови, Л\ов ніжні тіні ясних вечорів. Дивлюсь на Вас і бачу те.имі брови І легко нал\ і знаєте давно ІЗи, 'Які слова сказатії я хотів.

Звичайна ніч, і вулиці, якил\и Ходили л\и і вчора, і торік, Збігаються, нел\ов банальні ри.ми, І пролилась над палиі і над ни.ми Знайо.'\\а тиша срібносяГшнх рік.

І -ми йделю, випадкОіМ і недбало Вітаючі! і небо іі ліхтарі, 1 ііал\ здається, то простору л;ало Чудно.'лу серцю, котре забажало Якоїсь невідо.мої зорі.

Але мовчать і ліісяць, і бз'дози. Панує ніч, і, стежим л\!і сами, Як в нас палають заклики любови, Як таєлшичо стеляться розмови

Між білих вулиць сонної ЗІЛіИ.

42

СТ ЖДАВ: пролміне тоска, ^ 'Ги крила дуті розправиш,

І ніжна біла рука

Торкнулася білих клавиш.

Та тихий тужлив;'' г:ів Пронісся в тел\н; ;аті,

І поки він вечорІБ. Спинить його не л. . ..а ти.

І стала сама сл\утнііи Від тіней в твоїй оселі, Здавалось, що ти стоїш Одна у ніл\ій пустелі,

І бачиш, як день згаса, І небо зникає синє, І ніжна твоя краса Навіки, навіки гине...

43

САЛО Д\ Є Я.

Л/АИ проклинав пророк Иоканаан ■'^Під полотнянил\ небол\ іудеї, — Над всім лунав лиш голос Сало.\\еї, Сліпили плечі, і з.міївся стан.

І пристрасть, л\ов незрил\ий ураган, . Неслась в партер, до лож, до галереї. І захисту вже не було від неї, Коли танок схопив серця у бран.

Сліпа жаго, непереможна вродо! Ти спепелить імогла-б життя народу, Ти засл\утила-б соняшну блакить! "

Перед тобо'О голова крівава,

И своє життя ти віддаси за право

В людській уяві віковічно жить!

44

СНІГОВА КОРОЛЕВА.

М^Е

5ТЕ серце із криги,

Треба його розтопить,

Треба з дитячої книги

Казку згадати на лїить.

Причарувала хлопчину Раз королева снігів. Тихо на серце-крижину Холод зіл\и напосів.

А хуртовина лихая Всюди сліди зал\іта. Гей, рятуватил\е Кая Дівчина бідна ота,—

Ластівка лдилая, Герда, Бірма дитяча дуиіа, Швидко, спокійно і твердо В путь невідому руша.

■45

Всі подол.^ 1 завади, З Каб.м вернулась, і знов Квітнуть сади та левади, Сяє, як сонце, любов...

Казка з дитячої книги! Радість і щастя на л\ить! Маєте серце із криги,— Треба-ж його розтопить!

46

з М І с т.

стор.

Дивись, дивпсг. Г.

вдгіпа воля Г,

Він тікап Т

Літ, як дцгапггл старі 8

Гропіла тіиь Ь)

ІГа поталу каііііінпії крпгам її

Уаоз увечері 12

Грпзп залізо 1.^

Тіпі люде .і Н

Копп затихнуть двері к;

Л я а.-іїсу 17

По сопце-п'япа шпіікзі.ка 18

;5аЕглиііаго 19

]1Іаііуіі гпіздо старого пориогузп 2'і

Но злато, лпвап і Сії'.ірпу 21

Колосои стигне слопо 22

По хпкі зактикп ... 23

Я робітапк 2і

Слава веспянііі траві 2.'і

Ужо давпо роввітдгтялося 26

Нехай архангел у труоп трубить і"

Не смуги зол отосі; .зі 2->

Гроза 2У

СонД'.' З'

Вл:о чекають побаідлі диі '-

Пісна '■'■'

Коли попую 1ВІІІ спіпучліі голос 31

Коти лотіїть 3"^

-Ніч ?•

Розпорошцвіт: спігову лріімару '■-

БІ21І-ПЙ допь ьтоішосії й'-'

Надхмарішіі вітер . ^0

Хай па неоі И

Синіє спіг . -І"-

Я я:дап <••

Сапомея ■•»

Снігова коі"озсііГ' ^^

РС РуІЗфОуусЬ, Рауіо ?еЬтоVуоЬ

394-8 2ет1іа і ¥І1:ег

Р9гз

1922а

РІЕА5Е ОО МОТ РЕМОУЕ САК05 ОК 51ІР5 РКОМ ТНІ5 РОСКЕТ

иМІУЕРЗІТУ ОР ТОКОМТО ІІВКАКУ

іНВГ л